Вірші Бориса Андрійчука

Большая тайна

Я ненароком и случайно

Открою всем большую тайну -

Мельчают как-то год от года

Вожди российского народа.

Вот Первый - просто великан,

Ракеткой доставал до потолка

Даже в Палате Грановитой...

И возвышался он над свитой.

Гораздо меньше был Второй,

Любимец женщин и герой,

Герой и на ковре и в тире...

Опасен очень был в сортире.

А Третий вовсе ростом мал,

К тому же прецедент создал -

Манерами своими, что ли,

Напоминает чем-то Долли.

Задумайся, электорат!

Логический построив ряд,

Не за горами та минута -

Тебе навяжут лилипута.

2008

        Чи є народ ще з долею такою…

Чи є народ ще з долею такою,

Немов покараний на вікові страждання,

Немов цією долею самою

Приречений на вічне обкрадання?

Я русич був, під іменем таким

Мене віками всі сусіди знали,

Але, якраз сусідам завдяки

У мене імя це зухвало вкрали.

Я мав державу, що її колись

У світі шанобливо поважали,

Та врешті решт очільники знайшлись,

Котрі державу по шматочках розікрали.

Лиш втримати шматочки не змогли,

Один одному поступатися не стали,-

Сусідам на поталу віддали

Народ, в котрого все минуле вкрали.

І польським я тоді холопом став,

Віддавши все панам – талант і вміння,

Та ще й терпляче, довго я звикав

До того, що не маю я коріння.

Тож навіть іменем новим нарік

Мене якийсь прискіпливий чужинець,

Так власне імя втратив я навік

І став звикати, що я – українець.

Я повернути спробував собі

Якщо не імя, то хоч волю і державу,

Але програв в цій марній боротьбі,

Сусіди знову вкрали мою волю, мою славу.

Я став хохлом, я малоросом став,

Та ще й для злодія молодшим братом,

Крім мови рідної нічого я не мав,

Але вважалось, що і цього забагато.

І браття старші звично почали

Останнє розкрадання – мою рідну мову,

Вони вже досить вченими були,

Тож ,,наукову,, підвели під це основу.

І майже вкрали, майже довели,

Що це – говірка для селян відсталих,

Що мовлять нею неосвічені хохли…

І вже соромитись моєї мови стали.

А я пручався, бо я бути не хотів

Громадянином, що без племені без роду,

Що в прірву разом з іншими летів

Частиною ,,советского народу,,.

Та вік історія недовгий відвела

Хронічно хворому імперському нащадку

І знову доля мені шанс дала,

Що я – народ, збудивши в мене згадку.

А я від цього начебто спянів,

Повірив, що збулась одвічна мрія,

Та що робити я не знав та і не вмів…

І знову був обкрадений тоді я.

Я шансом скористатись не зумів,

Коли ж розвіялись вже перші чари,

Побачив і запізно зрозумів,

Що мною правлять знову яничари.

                                      2007

  Хто ви такі – очільники держави!?

Хто ви такі – очільники держави!?

Чим звабити ви цей народ змогли,

Що винесло вас на вершину слави,

Як нас ви обдурили і коли?

Своїм шляхом життєвим кришталевим?

Так ні, не чисте в багатьох життя.

Були і грати в ньому металеві,

Змішались там закони й поняття.

Блискучою освітою своєю?

Так ні, бо знає кожен з нас,

Що за дипломною обгорткою тією

У багатьох – ледь, ледь десятий клас.

Промовами своїми, що вражають?

Так ні, тут навіть думати дарма,

Бо визнати промови спонукають –

Таких невігласів ніде більше нема!

Своїми справами на благо Батьківщини?

Так ні, бо справді багатющий край

Зробили пеклом для звичайної людини,

Ну а для себе ви створили рай.

Хто ви такі, невігласи зухвалі!?

У владу звідки ви сповзлись,

Невже ви будете керманити і далі,

Чи вас народ позбудеться колись!?

                            2007

                            Слова

Слова і речення – ви нерозлучні з нами,

Ви з нами все наше життя.

І радість і печаль ми виражаємо словами,

В слова вкладаємо всі наші почуття.

Слова, слова – вас не потрібно купувати,

Хоч ви дорожчі будь-яких цеглин.

І кожен може з вас побудувати

Палац величний, навіть не один.

Та можуть вік пролежати цеглини,

Як купа будівельного сміття,

Коли не маєш знань - не маєш глини

І ти нічого не збудуєш за життя.

Ще й небезпечно під рукою мати

Слова-цеглини, що саме життя дає,

Бо дехто просто починає їх жбурляти,

Травмуючи оточення своє.

Тож будьте обережні зі словами

Коли складаєте ви навіть речення прості.

Нас, як людей, і визначає з вами

Цей скарб, що найдорожчий у житті.

                                     2006

                                 Сагайдачний

 
Ледь сонце пригріє – невпинно і звично

Сусіди, як зграя голодних ворон

Збирають ясир православний щорічний

І звично ведуть у татарський полон.

Не буде нещасних король захищати.

Оце, православні, розплата за Брест,

Прийдеться у рабстві довічно стогнати

І нести покірно свій хрест.

Далеко цей стогін знесилений чути,

Сягає він навіть і батьківських хат,

Не всім пощастить роксоланами бути

Із тих українських дівчат.

А хлопці – чубаті, стрункі та веселі,

Палкі у коханні та ніжні сини,

Невже вдалині від своєї оселі

Приречені голови скласти вони?

Невже не знайдеться у цілому краї

Того, хто б кінець цьому жаху поклав,

Того, хто б неситій  грабіжницькій зграї

Ті кігті криваві зламав?

Знайшовся герой! І по синьому морю

Стрімкі,  горді  чайки летять,

Готові на все – мовчазні та суворі

Козацькі ватаги сидять.

Своїх козаків ватажок наставляє –

Забудьте про милість на час,

Хай помстою серце козацьке палає,

Господь є суддею для нас!

І кожен козак ці слова пам’ятає –

Палає Синоп, сита Варна горить,

А шабля козацька пощади не знає,

Виблискує помста щомить.

Ненависна Кафа наступною буде.

І месників чайки до Криму несуть.

Те місто ніколи ніхто не забуде,

Де наче худобу людей продають.

Та хто ж він такий, цей герой необачний,

Що зважився в край бусурманський прийти?

Це гетьман козацький – Петро Сагайдачний,

Від імені цього Порта тремтить!

Прийшов він за тим до ворожого стану

І військо своє відчайдушне привів,

Щоб жорстко помститись за кров православну,

За сльози дівчат і за горе батьків.

Святе його імя для нас і донині,

Ніколи не буде йому забуття,

Бо він до краплини  віддав Україні

Своє героїчне життя.

                                       2005

                 Розчарування

Чого від держави тієї

Тобі, українцю, чекати,

Де пишуть закони євреї,

А урядом правлять – буряти.

Де сам Президент почуває

Себе десь напівпрезидентом

І дивні угоди вкладає

З вчорашнім своїм опонентом.

Де клятви неправду здолати

Лунали під небом Майдану,

Де знову прийдеться чекати

Народу обіцяну манну.

Де просто безслідно згорає

Омріяна давня ідея…

Нажаль, але досі немає

Для неї у нас Моісея.

                                    2005

                                        Прогресистка

Є в політиці у нас

Одна дама дивна,

Котра збуджена весь час,

Весь час прогресивна!

Своїм докторським званням

Як ножем махає

І настирливо весь час

Ворогів шукає.

В її спічах, певна річ,

Проблем небагато –

Все шліфує день і ніч

Страшилки про НАТО.

Ллється бруд із рота злого,

Широкі зіниці…

Жириновський, ну їй-богу,

Дарма, що в спідниці.

Захід – ворог, Схід – свої,

Іншого не чує,

Єврофобія її

Явно прогресує.

Правда, може дама ця

Чимось іншим хвора,

Адже в її прапорцях-

Синдром триколора.

Може б трішки все змінилось

І чистіше б стало,

Якби дама опинилась

Десь хоч за Уралом!

                                  2006

 
            Політик бравий.

Цей проффесор, кожен знає,

Бє поклони в храмі,

А чужих він називає

Этими козлами.

Хлопець двічі не сидів,

Але звички зони

Є для нього, як тоді,

Вищі ніж закони.

Має він міцну статуру,

Але міф і це,

Бо під час одного туру

Збитий був яйцем.

Тож, політик такий бравий,

Вибори програв,

Хоч грошей для тої справи

Цілу купу мав.

Кажуть, якби ті мільйони

З толком він потратив

Міг би навіть чемпіоном

Олімпійським стати.

А натомість, - мало горя,

За те, що не став

Він від свого Кредитора-

Ляпаса дістав!

              2006

                                       Пан Нетак

Діячів суспільство має

На будь-який смак,

Та, напевно, всіх вражає

Політик Не так.

Ідеологом був вмілим:

Комуніст – маяк!

Раптом стало зрозумілим –

Щось в нього не так.

Став негайно демократом,

Невідомо як,

Ще й найпершим депутатом

Наш герой Нетак.

Як же путч йому сприйняти –

Крутив так і сяк,

Що робити, що казати –

Так або не так?

Потім він державу вільну

Творив на свій смак,

Закордонну власність спільну

Віддав просто так.

Між державних справ хвилинку

Знайшов цей ,,простак,, -

Звів в Швейцарії ,,хатинку,,

Собі пан Нетак.

А народ дійшов до ручки

І жив аби як,

Посадив всіх на ,,кравчучки,,

Цей кормчий Нетак.

Зараз він критикувати

Великий мастак,

Що у нього не спитати –

Все йому – не так.

Як сказати пану цьому,

Втлумачити як ?-

Краще вже сидіти вдома

Вам, пане, Нетак!

                                                      2006

                                                 Моїй мови

Є на світі дві мови, для мене вони

Ще з дитинства однаково рідні

І мені радикали з Галичини

Гидкі, як і невігласи східні.

Для меня есть на свете два языка,

Что родными я с детства считаю,

Украинским пою о вербе у ставка,

А на русском – Толстого читаю.

Я невігласа того ніяк не збагну

Та дивуюсь його інтелектом,

Коли мову мою він, таку чарівну,

Називає лише діалектом.

Я понять не могу ,,патриота,, того,

Что готовит над русским расправу,

Так и хочется просто спросить у него –

По какому ты действуешь праву!

Як би нам схаменутись, до тями прийти,

Кожна мова – безцінна перлина!

Скільки мов знаєш ти, скільки мов любиш ти –

Стільки раз ти – людина!

                                      2004

                          Люблю я забавлятися словами.

         Люблю я забавлятися словами,

         Як камінці перебирати їх,

         Нанизуючи на папір рядками

         Намисто почуттів моїх.

         Люблю, коли слова-краплини

         Немов роса з моїх думок

         Збираються всі воєдино,

         Зливаються в один струмок.

         Люблю, коли слова буденні,

         Такі звичайні і прості

         Скупавшись у моїм натхненні

         Звучать, як вперше у житті.

                                     2006

           Крисолов

Як-то кажуть, стар і млад

Достеменно знає

Хто його електорат

Сьогодні складає.

Ось – бабуся з небуття,

В руках прапор алий.

Так й пройшло її життя

В битвах і авралах.

Дід стоїть на своєму,

Не тому, що впертий,

Просто хочеться йому

Вже таким померти.

А в рекламі - про саму

Ідею забуто,

Голосуй, мовляв, тому,

Що це просто круто.

Те, що «круто» вже було

Знаємо ми з вами,

Тих , до кого «не дійшло»,

Вчили таборами.

Поодинці вчили нас,

Вчили нас і хором,

Повчаючи раз у раз,

Ще й голодомором.

Там, де втілити змогли

Комуни ідею,

Там миттєво розцвіли

Злидні разом з нею.

Там зявились незабутні

Вожді - людожери,

Що кликали нас в майбутнє,

А вели – в печери.

Тож і цей «пісні співає»

Про майбутнє щастя,

Але тих, хто розум має

«Купити» не вдасться.

Бо в ідеї – не зерно,

А лише полова.

Та й фальшивить вже давно

Дудка «крисолова».

                     2006

 Жіноча версія про виникнення козацтва.

Кажуть вчені, що на Січ
Кріпаки втікали

Ну а там вже, певна річ,

В козаки вступали.

З цими вченими мужами

Не ведемо спору,

Але ходить між жінками

Інша точка зору.

Якби тоді всі жінки

Коханих плекали,

Може б їх чоловіки

На Січ не втікали.

Та й була проста дорога

Туди, чи не так?

П’єш горілку, віриш в Бога

І ти  - вже козак!

Тож не дивно, що зібрались

Цьому завдяки,

Від своїх жінок сховались

Там цілі полки.

Втім, причину ще одну

Наука сховала –

Дуже добре в давнину

Там риба клювала!

Там тоді була така

Хороша рибалка,

Що було чоловікам

Повертатись жалко.

А рибалка – це коли

Душевні розмови.

В них закладені були

Козацтва основи.

Та про це чоловікам

Не потрібно знати,

А то можуть вони там

Знов  Січ заснувати.

Та й на зачіску нам всім

Подивитись треба.

Ну яка у тій красі

Була в них потреба!?

Заборонено жінкам

Там навіть зявлятись,

Перед ким же козакам

Було красуватись!

Вони ж цілими роками

Вдома не зявлялись,

Лиш туркені, це між нами,

Ними милувались.

Ну, звичайно, це сприймати

Серйозно не варто,

Тож я хочу вам сказати,

Що це – просто жарти.

                     2006

                                  До Тараса Шевченка.

                  Спи, Тарасе, вічним сном,

                  Спи, не просинайся,

                  Що коїться над Дніпром

                  Краще не дізнайся.

                  Бо ти гіркими сльозами,

                  Тарасе, заплачеш,

                  Як зустрінешся ти з нами,

                  Країну побачиш.

                  Хоч би тобі не приснилось

                  В твоїй домовині,

                  Що тут сталось, що здійснилось

                  В рідній Україні.

                  Там он, бачиш, хлопець ситий

                  В чорнім лімузині?

                  Вчора крав, міг навіть вбити,

                  Він – політик нині.

                  Вже з трибуни промовляє

                  Він палкі промови,

                  Тільки де-не-де вставляє

                  Звичне блатне слово.

                  А он той – такий тихенький,

                  Сивий та солідний,

                  За своє місце тепленьке –

                  Продасть матір рідну.

                  Продасть, зрадить та ідею

                  Підведе під зраду,

                  Ще й гордитись буде нею…

                  І все – за посаду.

                   А он той – веде розмови,

                   Що, як розвивати.

                   Геній! Хоч твоєї мови

                   Не може здолати.

                   Може так, може інакше,

                   Хто його там знає,

                   Може він цю мову нашу

                   Просто зневажає.

                   А там далі он – лютує

                   Жінка гарна дуже,

                   Себе саму тільки чує,

                   До інших – байдужа.

                  А там – ходить проміж ними

                  Мляво, неохоче,

                  Той, хто діями своїми

                  Їх зєднати хоче.

                  Мляво мовить, мляво діє,

                  Щось мляво шукає,

                  Чи не може, чи не вміє –

                  Певно й сам не знає.

                  А народ, як і раніше,

                  Витріщивши очі

                  Очікує – хто скоріше

                  Кого зїсть охоче.

                  Випє більше хто за кого

                  Народної крові,

                  Присягаючись до нього

                  У своїй любові.

                    Тож, Тарасе, спи на кручі

                    І, заради Бога,

                    Хай тобі Дніпро ревучий

                    Сниться, й більш нічого.

                                                2007                 

                                                   Гімн

Україну – нашу мрію,

Нашу неньку рідну,

Нашу віру і надію

Мати долю гідну

Здобули ми браття й сестри

Як дарунок Бога,

Мусить щастя нам принести

Наша перемога.

                  Годі ж браття сумувати

                  За своїм минулим,

                  Ми державу будувати

                  Право повернули.

                  Годі ж браття між братами

                  Ворогів шукати,

                  Мир і злагода між нам

                  Мають панувати.

Вже ніколи Батьківщина

Не буде в неволі,

Не довіримо нікому

Ми своєї долі.

Нас до цього закликає

Кожен, хто загинув

За єдину, за соборну

Вільну Україну.

Ні, не вмерла Україна,

Ні слава, ні воля,

Усміхнулась довгождана

Нам щаслива доля.

Будемо її плекати

Спільну і єдину

Щоб нащадкам передати

Могутню країну.

                                           2000

                                      Вишневецький

Стогнуть хлопи по фільварках,

А пани – гуляють!

То змагаються у сварках,

То – бали справляють.

І нема у хлопа того

Жодної надії

Ні на пана, ні на Бога,

Ні на власні мрії.

Гнути спину і терпіти,

Надривати руки

Буде він, і його діти,

І його онуки.

Будуть спольщення терпіти,

Чужу мову вчити,

Будуть замість церкви діти

У костьол ходити.

Та не всі згодні небоги

Таку долю мати

Та й втікають за Пороги,

Щоб козакувати.

Там зібралося з  роками

Відчайдух чимало

І татарам з козаками

Поруч тісно стало.

Вже султан турецький знає –

Козаки це – сила

І від Польщі вимагає,

Щоб їх усмирила.

Але сам король не знає

Як їх усмирити,

В Сеймі у панів питає,

Що йому робити.

Кипить панство, що тут знати,

Тупотить ногами –

По фільварках розігнати

Хлопів батогами!

Та вже навіть між магнатів

Є таких доволі,

Котрі знають – не загнати

Козаків в неволю.

Бо хто волі зкуштувати

Зумів хоч краплину,

 Буде її захищати

Як свою дитину.

Між пихатими панами

Є один вельможа,

Котрий знайти з козаками

Спільну мову може.

Князь Дмитро вельможу звати,

Знатного він роду,

Та почав козакувати,

Був не раз в походах.

Йому годі позичати

Розуму й відваги,

Він зуміє об’єднати

Козацькі ватаги.

Вишневецький щодо цього

Свої плани має,

Для козацької остроги

Острів обирає.

Тож на Хортиці постане

Козацька твердиня

І вона оплотом стане

Козацтва віднині.

Православна віра буде

Козацтва душею,

Свою славу Січ здобуде

Саме в серці з нею.

З нею в серці гетьман славний

Буде помирати,

Та ще й віру православну

Мужньо прославляти.

І не вдасться ні купити

Його, ні злякати,

Не захоче він, щоб жити

Віру поміняти.

Пам'ять про героя цього

Живе і донині,

Як взірець служіння Богу

І своїй країні.

                                2006

                                           Випускникам

Любі друзі мої,

Любі учні мої, любі діти

Любі всі ви сьогодні для нас.

Як і в кожній сімї

Нам журитись прийшлось і радіти,

А сьогодні, нажаль, розлучатися час.

Як же виросли ви,

Як миттєво дорослими стали,

Як же швидко дитинство пройшло.

І здається, що ми

Тільки вчора вас в школу приймали,

А минулих років наче і не було.

Хай в житті вам щастить,

Хай вам щиро всміхається доля,

Хай вам радість дарує вона.

І щоб навіть на мить

Ви не знали печалі та болю,

А в душі не минала весна.

Будуть учні нові,

Будуть радощі, будуть проблеми,

Будуть інші складатись вірші,

Та, напевно, навік

Ви залишитесь в серці моєму,

А з собою візьмете ви частину моєї душі.

                                      2003                

                                           Веселка

           Веселка в небі кольорами сяє,

 Щасливо усміхається згори,

Вона, напевно, навіть і не знає,

Що розікрали в неї кольори.

Безжалісно її пошматували

На гасла, на партійні прапори,

Один одному ворогами стали

Безвинні веселкові кольори.

Розвіяли її барвисті чари

І оселили нетерпимість, страх,

Жорстокість, фанатизм і чвари

У веселкових мирних кольорах.

О де ти є, така небесна сила,

Що захистила б ці божественні дари,

Котра б назавжди їм заборонила

Чіпати веселкові кольори.

Прогнала б геть їх від чаклунь барвистих

Без строку, а не просто до пори,

Залишивши для їх змагань нечистих

Два – чорний або сірий кольори.

                        2005            

                                         Элита

                        Я видел как элита Украины,

                        Что честь имел Табачник пригласить,

                         Не хуже, чем на ,,сходняке малины,,

                         Блатную песенку старалась выводить.

                         И словно с Брайтон-Бич, со сцены бара,

                         Элите подпевая в унисон,

                         Дарил ,,шедевр,, из своего репертуара

                         С таким восторгом встреченный шансон.

                         И видел я в цветном изображении ,

                         Элиту песня за душу брала –

                         Такие начались телодвижение,

                          Как будто зазудели купола.

                          А я смотрел на лица их тугие,

                          Смотрел и оторопь меня брала-

                          У многих сквозь костюмы дорогие

                           Так явно засинели купола.

                                                                 2003

                                           ***

                     Ты как хочешь меня назови –

                     В каждом шорохе рифма мне слышится.

                     Мне бы песни слагать о любви,

                     Только что-то о ней мне не пишется.

                     Мне бы верную дружбу воспеть,

                     Что за целую жизнь не кончается,

                     Только б встретить такую успеть,

                     Но она что-то мне не встречается.

                    Мне бы трели воспеть соловья,

                    Что поет поутру, заливается,

                    Но капризная рифма моя,

                    Что-то в песню никак не сливается.

                    Видно я до сих пор не пойму

                    Этот мир примитивно – жестокий,

                    Может быть у меня потому

                    О любви не слагаются строки.

                                                         2006